Психологічна реабілітація АТОвців: відсутність рішення – втрачені долі людей

Продовжу тему психологічної реабілітації і спробую пофантазувати, хто і як сьогодні можуть ефективно освоїти державні 109 млн. коштів, виділених на психологічну реабілітацю. А що ми знаємо взагалі про цю послугу? Це загальна сучасна потреба або ситуаційно обумовлена? А може, взагалі, нав’язана засобами масової інформації? Згодна, що психологічну реабілітацію учасників АТО необхідно розглядати в контексті загальної системи психологічної реабілітації, без відокремлення. Але позбутися політичної складової тяжко, та ще й при наявності державних коштів. А скільки ще витрачено міжнародних коштів на психологічну реабілітацію! Так чому ж висновки від реалізації колосальних фінансових та людських капіталів залишають бажати кращого? Не секрет, що використовуючи політичну складову та починаючи розмову про психологічну реабілітацію учасників АТО, можна збудувати всю систему вцілому, як це і відбувалося в інших країнах під час надзвичайних подій.

Чому в минулому році половину коштів, серед тих, що виділені на психологічну реабілітацію, направили на придбання устілок для ортопедичного взуття, а решту повернулися в бюджет як невикористані? На мій погляд, проблема полягає в невизначеній стратегі та невизначеному матеріальному субстраті для фінансування. А устілки – це ж конкретно!

В організаційному розумінні психологічна реабілітація – це процес взаємодії двох або більше людей (надавача та отримувача послуги) через визначені спосіб та умови. Усі складові даного процесу мають своє фінансове навантаження. Оплата праці надавача послуги, матеріальне забезпечення умов проведення послуги (стаціонар-“ліжко”, дений стаціонар – “місце”, кімната для проведення індивідуальної роботи, кімната для проведення групових занять тощо), вартість конкретного способу втручання та визначення в матеріальному еквіваленті витрат на отримувача послуги. Головна умова – це залишити людину в звичайному для неї середовище, поруч із близькими та без відриву від виконання родинних та професійних обов’язків, забезпечивши також соціальний супровід. На що конкретно треба скерувати кошти в цьому процесі взаємодії? Нелегка задача. Чи можуть заклади охорони здоров’я проводити психологічну реабілітацію? Звичайно, так! Є спеціалісти психологи, є матеріальне забезпечення умов проведення даної послуги, навіть є обов’язкові індивідуальні програми реабілітації, що включають заходи з психологічної реабілітації, не говорячи вже про кількість пацієнтів. Чи можуть заклади охорони здоров’я отримати кошти за державною програмою “Психологічна реабілітація учасників АТО”?

Рішення знайшлося. Збудовані в радянські часи санаторно-курортні заклади виявилися в скрутному стані, збідніли внаслідок недостатнього фінансування. Тому вони дуже швидко запропоновали санаторно-курортну путівку визначити як процес психологічної реабілітації. І все начебто стало на свої місця. І відповідним закладам добре, вони будуть мати таке довгочікуване державне фінансування, стабільне протягом року, а якщо програма буде декілька років, то і шанси збільшуються. І психологів можно працевлаштувати в санаторіях, да і люди отримали від держави можливість відпочити в санаторно-курортному закладі. Є тільки одне “но”! Перебування учасника АТО в санаторно-курортому закладі протягом 14 чи 21 дня не має нічого схожого з психологічної реабілітацією. Людина знов відривається від родини, роботи, хоча короткотривало, але ізолюється від звичаного життя, що може ще й погіршити ситуацію. Тому і результату до сьогодні не має. Корабель був названий неправильно. Це не психологічна реабілітація, а забезпечення участника АТО пільговою путівкою до санаторно-курортного закладу.

Всі на сьогодні затверджені документи стосовно питань психологічної реабілітації розроблялися в своєї більшості під назву даної державної програми, а тому і не працюють в практичній реальності чи створюють реальні загрози для виконавців (про що говорять існуючи кримінальні впровадження, труднощі освоєння коштів та пошук винних за зрив програми).

Безрезультатні 4 роки роботи державної програми мають стати підставою не для пошуку винних, а ретельного аналізу ситуації фахівцями та внесення швидких змін там, де це буде потрібно. Дійсно, в 2014 році прийняте рішення сьогодні не підтвердило свою ефективність.

Можливо для швидкого виправлення ситуації, що склалася, було би краще змінити назву державної програми, де чітко визначитися саме на що мають бути витрачені кошти сьогодні. А такі пропозиції звучали ще в 2014 році, із зостереженнями не плутати санатоно-курортне лікування з психологічною реабілітацією та про наявність реальних ризиків щодо нецільового використання бюджетних коштів в майбутньому.

Дана ситуація ще раз підкреслює конче необхідність створення Громадської Координаційної Ради з питань охорони психічного здоров’я при КМ України з затвердженим Положенням та планом і графіком роботи для вирішення всіх нагальних питань в цьому напрямку. Впевнена, що розгляд даної ситуації Громадською Координаційною Радою при КМ України (до складу якої мають увійти професіональні фахівці з різних міністерств та відомств) зайшов би найкраще вирішення ситуації, а українці отримали би Закон України “Про реабілітацію”, який з приводу труднощів домовленності, досі покривається пилом.

Відсутнісь рішення в даному питанні – це не тільки втрачені кошти, або нераціонально чи нецельово використані, це перш за все втрачені долі людей та родин, поступове збільшення кримінальної та суїцидальної поведінки з усіма відповідними наслідками.

 

Джерелоwww.obozrevatel.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *