Примусова психіатрична госпіталізація: правовий і гуманістичний аспекти.

Примусова психіатрична госпіталізація: правовий і гуманістичний  аспекти.

  За твердженням Генерального директора КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Володимира Ященка, нині на психічні недуги  страждають  1,2 млн українців (понад 3%  населення). Таким чином, наша держава  кілька років поспіль посідає перше  місце в Європі за рівнем поширення психічних розладів, адже  близько 2 млн громадян щорічно стають пацієнтами психоневрологічних  закладів.

  Звісно, дані статистики вражають, особливо коли є розуміння того, скільки людей приховують свою «делікатну» проблему та намагаються не звертатися за  спеціалізованою медичною допомогою.  Відтак психічне здоров’я  людини – доволі тонка грань між свідомим та підсвідомим. Втім, для  правового поля  психічне здоров’я – це лише дії  людини з усвідомленої  чи неусвідомленої згоди як на огляд лікаря-психіатра, так і на госпіталізацію до стаціонарного відділення. І ось саме у цій площині можуть виникати деякі непорозуміння і нюанси. Наприклад, у ситуації, коли  людина усвідомлює свої проблеми зі здоров’ям, розуміє, що вона потребує лікування, проблем  не виникає – погоджується на огляд психіатра, обізнана з методами терапії та  можливими наслідками, вона може прийняти рішення про госпіталізацію або відмовитися від неї. Інша справа, якщо хвороба не дає можливості прийняти усвідомлене рішення звернутися  за допомогою, тоді лише держава, озброєна низкою  відповідних законів, вишукує можливість убезпечити суспільство і самого хворого від його деструктивних дій.

  «Недарма кажуть – якщо не знаєш, як діяти, вчиняй по закону. Наприклад, у законі  прописані алгоритми двох примусів до госпіталізації, які обумовлені різними порядками – цивільно-процесуальним  і кримінально-процесуальним , – розповідає медичний директор КНП «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» Сергій Лебедєв, – Ці порядки існують  в усіх законодавствах розвинутих країн. Кримінально-процесуальний  порядок – це примусові заходи медичного характеру стосовно тих осіб з психічними розладами, що вчинили суспільно-небезпечні діяння і визнані судом неосудними. У здорової людини це б вже називалося «злочин», а при застосуванні саме цих норм закону про злочин не йдеться, бо  така людина не усвідомлює своїх  протиправних дій на тлі психічного захворювання. Отже, тут все зрозуміло. А от норма цивільно-процесуального порядку застосовується у разі, коли людина нічого кримінального не вдіяла, але має важкий психічний розлад, внаслідок  чого  не здатна дати собі ради, задовольнити  елементарні потреби, тобто, не в змозі обслугувати себе, а ще своїми діями або бездіяльністю створити незручності сусідам (не вимкнути газ, воду тощо), тоді також застосовується примус  за рішенням суду. Тут починає діяти дещо інший алгоритм винесення таких рішень, – продовжує Сергій Лебедєв, –  висновок за цими критеріями надається лікарем-психіатром або комісією лікарів і суд приймає відповідне рішення. Така особа протягом певного часу перебуває у закладі з надання психіатричної допомоги. Але ж, треба зазначити, що в обох  випадках законом гарантовано, що перегляд обов’язкового терміну лікування  повинен здійснюватися нерідше, ніж  раз на 6 місяців аби не  було посягань на збереження цивільно-громадянських прав  такої людини».

   Як зазначає Володимир Ященко, протягом 2018-го року до Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні за цивільно-процесуальним порядком було 6 госпіталізацій, за кримінально-процесуальним – 63. Нинішнього року цивільно-процесуальний порядок госпіталізації вже застосовувався до 11 осіб, кримінально-процесуальний – також до 63-х громадян.

  Іноді питаннями примусової госпіталізації маніпулюють пересічні громадяни, які у той чи інший спосіб намагаються направити на лікування  родича, сусіда чи ще когось, базуючись на отриманні власного зиску. Доволі  часто під ці критерії потрапляють алкозалежні та наркомани. СергійЛебедєв наголошує: у таких випадках повинні діяти подібні критерії – наявність важкого психічного розладу. «Стаття  1 Закону України «Про психіатричну допомогу» повідомляє: це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам’яті), які позбавляють особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу діяльність, свій стан і поведінку. На  жаль, ці критерії не можуть  бути застосованими до наркологічних чи алкогольних розладів. Тому і задіяти примус до цієї категорії нині неможливо. Інша справа, коли людина створює небезпеку для себе або оточуючих, здійснює якісь агресивні наміри, або погрожує їх здійснити, тоді необхідно звертатися до органів правопорядку. У принципі, із заявами про психічний розлад може звернутися будь-хто. Але вони повинні бути підтвердженими конкретними фактами. Звісно, коли така людина потрапить у «поле зору» психіатричної служби, її представники будуть діяти виключно у площині відповідного законодавства. Що ж стосується дітей після 14-ти років, то вони самімають право вирішувати свою участь в отриманні психіатричної допомоги. Молодші діти для психіатричного огляду повинні мати згоду обох батьків, для госпіталізації – одного».

  Лікарі-психіатри констатують той факт, що  в багатьох розвинутих країнах законодавства щодо примусової госпіталізації мають багато чого спільного. «Втім, – зазначає Сергій Лебедєв –  в Україні, на відміну від країн Заходу, термін по винесенню рішення про  такий вид госпіталізації становить лише  одну добу. Тому  психіатри  у  плані збирання даних та підготовки документів до відповідних інстанцій дуже обмежені часовими рамками. Це створює певні незручності і може іноді «вилитися»  в деякі помилки. Згоден, що у цій серйозній роботі повинен бути якійсь елемент примусу. Але  треба віднайти дієвий  паритет».

  На жаль, нині в Україні проблемою госпіталізації до спеціалізованихз акладів почали перейматися безліч людей та організацій, що не мають ніякого відношення до клінічної психіатрії. Часто-густо з деяких джерел з одного боку лунають заклики про ніби-то повернення в Україну «каральної психіатрії» («людей за мінімальні проступки та вислови протии влади відправляють на лікування»), а з іншого боку – жаліються, що, наприклад, сусіда чи родича не можна за заявою спрямувати  до відповідного стаціонара, мовляв, «родич постійно п’є, по вуляцях ходять самі психи, а ніхто цим не переймається».  На що Президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман влучно відреагував:   «Ми ніколи не повернемося до тих часів, коли термін «каральна психіатрія» міцно увійшов у лексикон радянських людей. Нині тільки буква і дух Закону повінні слугувати критеріями для вирішення долі людини, яка живее із психічним захворюванням. Так чи інакше, особистість для нас – головне. Тому нині розробляється і вноситься на розгляд Верховної ради низка законодавчих ініціатив щодо наближення  до цивілізованих стандартів підходу  до госпіталізації таких членів нашого суспільства».

  У свою чергу Генеральний директор КНП «Чернігівська обласна  психоневрологічна лікарня» Володимир Ященко впевнений – враховуючи поступовий розвиток суспільства, орієнтацію надання спеціалізованої допомоги психічнохворим людям на європейські стандарти, вимоги Закону України «Про психіатричну допомогу» потребують вдосконалення та адаптації до сучасних реалій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *