Виборчий процес та психіатрія: Що робити з божевільними виборцями й депутатами?

Відповідаючи на питання – чи можуть люди з вадами психічного здоров’я обирати й бути обраними?

Завершилася восьма сесія роботи Верховної Ради України. Депутати пішли на відпочинок. Півтора місяці тиші в сесійному залі, в кулуарах під куполом, на місцях у регіонах. Значно зменшена буде активність на політичних каналах. Затишшя перед бурею… З вересня значно активніше почне відбуватися виборчий процес з усіма його наслідками. Чому ми, психіатри, починаємо турбуватися вже зараз? До чого нам, фахівцям делікатної професії, працюючи тихо і далеко в тилу та допомагаючи всім нашим громадянам, ніколи не звертаючи увагу на їхню партійну приналежність, думати про виборчий  процес?

Тому що у нас є своя прикра історія та брудні деталі буденного життя. Кожен раз при наближенні до виборчого процесу перед нами постають 2 питання. Чи можуть люди з вадами психічного здоров’я віддавати свої голоси за того чи іншого кандидата? Чи потрібно обранцям народу проходити психіатричний огляд на визначення стану психічного здоров’я?

Стосовно першого питання. Чи пам’ятають ще психіатри часи роботи в минулому СРСР та виконання наказу Міністерства охорони здоров’я СРСР від 02.01.1980 року № 1 “О порядке признания лиц умалишенными при рассмотрении вопроса о внесении их в списки избирателей»? Зверніть увагу на номер та дату наказу! Після новорічних свят, мабуть, це було головним питанням для Міністерства  охорони здоров’я СРСР. 

Цим наказом була затверджена “Інструкцію про порядок визнання осіб божевільними при розгляді питання про внесення їх до списків виборців”, узгоджена з Прокуратурою СРСР, Верховним Судом СРСР, Міністерством юстиції СРСР і Міністерством внутрішніх справ СРСР та форма медичного висновку комісійного огляду особи, щодо якої вирішується питання про визнання її божевільною.

Цей документ є дуже цікавим, як історичний факт порушення прав людини з вадами психічного здоров’я, посилаючись на Конституцію СРСР, Закон про вибори до Верховної Ради СРСР щодо не включення громадян у списки виборців та визнання їх божевільними за рішенням суду або за висновком лікарської комісії. Кожен пункт даного документу сам по собі викликає бурю емоцій. Мій погляд привернули увагу пункти 1 і 7, в яких говориться про створення у психіатричних і наркологічних установах спеціальних комісій, які складалися не менше, аніж із 3-х лікарів-психіатрів (психіатрів-наркологів). Згідно з приміткою в наказі, у тих місцевостях, де комісію в складі трьох психіатрів не можна було створити, допускалося створення комісії у складі двох психіатрів, а у виняткових випадках огляд міг проводитися одним лікарем-психіатром із залученням лікаря іншої спеціальності (п.1).

“Висновки лікарських комісій по огляду осіб, які за психічним станом можуть бути віднесені до категорії божевільних, і їх копії направляються в письмовій формі лише виконкомам місцевих Рад народних депутатів і дільничним виборчим комісіям за їх письмовими запитами. Оглянутим особам і їх близьким родичам висновок лікарської комісії може бути повідомлено тільки в усній формі” (п.7).

Думаю, коментарі тут зайві. В Україні сьогодні ситуація значно відрізняється від часів Радянського Союзу. Але чи зможемо ми, фахівці, утримати сьогоднішній стан справ стосовно людей з вадами психічного здоров’я, якщо законотворці задають нам дивні питання? В Україні відсутні в законодавчій термінології такі терміни як “божевільний” або “розуму позбавлений”. Згідно з Законом України “Про вибори народних депутатів України”, право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років і які мають право голосу й є виборцями. Підставою реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці. Згідно з п.9 ст.2 даного закону, не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним. Серед пацієнтів із вадами психічного здоров’я відсоток таких людей незначний. Саме поняття “недієздатності” в тому вигляді, що існує сьогодні в Україні, викликає багато запитань та потребує окремого розгляду та змін у найближчому майбутньому.

Друге питання – це створення в психіатричних закладах спеціальних виборчих дільниць та забезпечення права пацієнтам цих лікарень на участь у виборчому процесі. Якщо в радянські часи Міністерством охорони здоров’я був затверджений окремий алгоритм участі наших пацієнтів у виборчому процесі, то сьогодні в Україні такий алгоритм відсутній (і це, може, позитивний крок з одного боку, і можливість зловживань – з іншого боку). Пацієнти мають право обирати, але це право залежить від громадянської позиції керівника закладу та його рішення про створення спеціальної виборчої дільниці та організації роботи виборчої кампанії в закладі надання психіатричної допомоги (з усіма позитивними та негативними наслідками) або відмова про створення спеціальної виборчої дільниці. І рішення тільки за керівником закладу.

Я знаю цю проблему не теоретично, а маючи неодноразовий практичний досвід організації спеціальної виборчої дільниці в психіатричній лікарні під час роботи головним лікарем достатньо потужного психіатричного закладу на 480 ліжок. Це як у ситуації – що гірше: відмова від надання медичної допомоги чи надання неякісної медичної допомоги? Інколи відмова набагато краще і відповідальність менше… Тому зробивши великий крок уперед по забезпеченню права людей із вадами психічного здоров’я в Україні приймати участь у виборах, законодавство потребує удосконалення від суб’єктивного впливу керівників психіатричних закладів на цей процес.

Відверто кажучи, ніколи не чула про створення в інтернатних установах психоневрологічного профілю, підпорядкованих Міністерству соціальної політики України, спеціальних виборчих дільниць. Знаємо, що саме в цих закладах відсоток недієздатних осіб високий, але далеко не всі підопічні позбавлені права обирати. Можливо мотивацією позбавлення майже всіх підопічних дієздатності в інтернатних установах психоневрологічного профілю, навіть безпідставних, є, поруч з іншим, і позбавлення їх права обирати, що зменшує коло проблем для керівника закладу.

Тому, відповідаючи на питання «Чи можуть люди з вадами психічного здоров’я віддавати свої голоси за того чи іншого кандидата?”, кажемо – “Так”. І це є великим і важливим кроком уперед на шляху захисту прав людей з вадами психічного здоров’я в Україні. Але, суб’єктивний вплив на це рішення сьогодні не виключений.

Інше питання – про необхідність майбутнім обранцям народу проходити психіатричний огляд на визначення стану психічного здоров’я – виникає кожен раз перед початком виборчої кампанії. Кожен раз, ми, фахівці, говоримо – “Ні”.

Ставлячи перед нами таке питання, плутають поняття психічного здоров’я та поняття етики, моралі, освіченості людини й готовності до вирішення важливих державних питань. 

Ми чітко розуміємо, що:

– відсутня доказова база про негативний вплив психічних розладів на законотворчі процеси в державі;

– серед психічних розладів є тяжкі і, в своїй більшості, такі люди з тяжкими психічними розладами неспроможні подолати усі вимоги виборчого процесу;

– окрім психічних, існують інші розлади, що теоретично можуть впливати на прийняття важливих державних рішень (як позитивно, так і негативно);

– і, мабуть, основне: люди обирають депутатів не на підставі їх здоров’я, фізичного чи психічного.

Однак сьогодні в нашій країні можливо все. Не впевнена, що законотворці внесуть зміни до  Закону України “Про вибори народних депутатів України”, зобов’язавши потенційних кандидатів проходити психіатричний огляд. Але чому б Міністерству охорони здоров’я України не прийняти наказ “Про порядок визнання осіб божевільними або розуму позбавленими, при розгляді питання про внесення їх до списків кандидатів у депутати”? І тоді ми, психіатри, вимушені будемо виконувати цей наказ (як і деякі інші, прийняті сьогодні МОЗ України). Хай живе повернення в минуле! Таке сьогодні бажане використання психіатрії з політичною метою!

Я розумію, що ні Міністерство охорони здоров’я України, ні Кабінет Міністрів України не приймуть подібне рішення. Ми сьогодні інші. Якщо ми сьогодні обираємо брехливих та злих людей, то хто нам винен, і до чого тут психіатри!

Автор: Ірина Пінчук

Джерело: www.ukrinform.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *